Гучні слова в заголовку статті не є моїми. Вони з п’єси Ореста Огородного «Останній гречкосій», яку я вчора відвідала театрі Заньковецької. Коли знайомі питались мене на яку виставу я йду і я відповідала «Останній гречкосій» мене запитували про що вистава. А я казала, що не знаю, що йду лиш тому, бо то п’єса Ореста Огородника і тому що про неї хороші відгуки. Я хочу і вам надати мій відгук аби і ви пішли на неї поглянути – бо вона того варта.
Жанр – трагікомедія, хоча я б таки більше схилялась до трагедії. Спостерігала уважно, а під кінець таки не втрималась і заплакала. Ні, у виставі не було смертей, бід чи низки драматичних історій, які б мали викликати сльози глядача. У виставі була правда. Правда про мій народ в якого відсутнє почуття справжніх цінностей, національної гідності і любові до власного. Правда про людей, які не хочуть працювати, а звинувачуючи всіх і все навколо деградують. Правда про людей, які хочуть збагатитись миттєво, не прикладаючи до того жодних зусиль. Правда про людей, які продадуть найрідніше – домівку, землю і родину аби збагатитись. Правда про нас, тому і плакалось…
Щодо сюжету. Українське село, змальоване надто реалістично – люди похилого віку, які виживають і важко працюють, та інші особи, що спиваються і зовсім не працюють. Перед нами постає українська сім’я – старший чоловік з дружиною та їхня вагітна донька, одружена з піяком. Обумовлюються їхні проблеми і поступово поширюється чутка, що голова сільради скуповує землі, однак голова сімейства проти такої думки. Йому це незбагненно – ці землі йому дані його предками, він них тяжко працює, це колиска його роду, тут родились його діти – як їх продавати людині, яка хоче вчинити якийсь бізнес? Його довго вмовляє сусід-піяк, а той йому зі запалу: «Земля – не курва, щоб її продавати!» (публіка вибухає оплесками). Дія продовжується…
Приїжджає з міста інша донька зі сім’єю. Поступово з розвитком подій ми довідуємось, що донька домовилась аби батько продав усі свої землі «від стовпа до стовпа» народному депутату за кругленьку суму. Батько проти, та от і сам депутат навідується. Ми дізнаємось, що донька вже встигла взяти велику суму в завдаток і потратити всі гроші, тож якщо все не продати сума до повернення буде більшою. І от вже депутат починає висловлювати серйозні погрози…
Батько висловлює довгий повчальний монолог. «Нічого ви так і не зрозуміли… він хоче цю землю, щоб через триста років тут його правнуки його згадували… а ваші правнуки? Вони на якій землі будуть? Ви ж свою віддаєте чужим. Гроші, а що ті гроші – папір! Засадіть землю, зберіть урожай і матимете гроші! А ви хочете все і зразу. Вам ті гроші так просто прийдуть, та ви ж їх за рік потратите! А земля – земля буде!… Бог сотворив Адама з-землі, а тепер Адам цю землю продає… то кого він продає? Себе!…» Слів було багато і усі вони торкались серця.
Наприкінці п’єси просто таки губишся в здогадках… як поступить головний герой? Підкориться вмовлянням родичів чи ні? Продасть чи ні? Підпише чи не підпише? Розв’язка неочікувана…По завершенню публіка миттєво зірвалась на ноги для оплесків. Гра була досконалою. Я особисто дуже рада, це вже третя вистава, яку я бачу за участю Януша Юхницького, дуже його поважаю і захоплююсь творчістю цього актора.
Після вистави мала навіть суперечку про те, чи правильно чинить головний герой чи ні. Але я з ним погоджуюсь. Мені перед очима стоїть старенька хата мого дідуся в селі і я розумію, що які б гроші не давали за ті землі я б теж не могла продати. Є безцінні речі в світі – це те, що рідне.
Додаю два знайдені в інтернеті відео-уривки з вистави. Перший – початок вистави, другий – кінець. Однак нехай друге відео вас не вводить в оману – воно не вказує на завершення п’єси, інтрига розкривається в останні хвилини…
Як висновок: КОЖНОМУ не те що рекомендую, а НАГОЛОШУЮ ПІТИ ПОГЛЯНУТИ. Поглянути і ЗАДУМАТИСЬ.
І ще, може вже хтось бачив – будь ласка, відгукніться – які ваші враження від цієї вистави? Як би ви поступили на місці головного героя? Продали б землі чи ні? Цікаво довідатись думку інших.
20.10.2013
З любов’ю до театру, до землі, до всього, що рідне,
Ольга Врублевська
.
Источник:
