Про те як писався диплом я розповіла, а тепер про захист.Аудиторія. Сидить вся наша група. Дівчата сказали, що треба приходити у вишиванці. Коли я прийшла, то зрозуміла, що судячи з усього для когось цей день святковий. Всі були зі зачісками, макіяжем та дуже видягнені в національні костюми – і спідниці вишивані, і блузки, і всяке намисто та пояси. Я ж просто до звичайних штанів вдягнула вишиванку та светрик, без нічого зайвого.Сам захист. Я найперша. Викликає голова комісії. Виходжу, стаю за трибуну, підключаю мою презентацію, починаю говорити. Інколи підглядаю в листок. Піднімаю очі: троє сидять в телефоні, просто виставили його на стіл і клікають щось в ньому. Двоє між собою говорять так наче зустрілись в барі і хіхікають. На мене 0 емоцій від усіх.Мені в ту мить стало паршивезно і огидно настільки, що хотілось грюкнути по трибуні кулаком і злим не тихим словом закликати їх до уваги. Та вкотре переборовши себе (власне це я постійно і робила спілкуючись з викладачами) я стерпіла і в цей раз. Завершивши вони почали задавати мені питання. До моєї дипломної роботи вони мали таке відношення як я до квантової фізики, тож не очікувала, що ці відповіді сприймуть добре.
Далі я слухала моїх одногрупниць чи то пак спостерігала за столом комісії. Я не розумію як настільки можна не поважати студентів і просто мати їх за пусте місце, щоб при виході людини за трибуну, яка сповнена хвилювань розповідає тобі свою працю, просто забити на неї болт і або бавитись телефоном, або говорити з іншими. Ця людина прийшла нарядно вдягнена і ця мить особлива для неї, а ти – не можеш навіть елементарно виконати свою роботу і послухати її 7 хвилин. Нехай все це маячня і вода, нехай кожен студент несе нісенітниці, але з елементарного етикету можна вислухати цю людину. Я сприймаю це як крайню степінь неповаги і цим система вищої освіти в мій останній день студентства мене остаточно добила. Висловлюю усім таким горе-викладачам мою крайню ЗНЕВАГУ.Далі нас попросили вийти, а через 5 хвилин оголосили результати. В мене 90 балів – відмінно. Аж ніяк не очікувала. Було ще завершальне слово як диплом нам допоможе в професійній кар’єрі. []А далі мої одногрупники зібрались йти святкувати. Я ж помчала на роботу. Там з мене більше користі.І на останок поділюсь з вами новиною. Мабуть хтось у коментарях до цієї статті захоче мене привітати. Дам вам вагомішу причину для привітань. З листопада мене підвищили. Зараз я займаю посаду адміністративного директора. Власне, не можу сказати що в моїй роботі щось суттєво змінилось, мене навіть не підвищили, а радше перевели – як сказав мені керівник: «ви вже переросли свою посаду, тепер ви відповідаєте посаді адміністративного». І от чому я це кажу – зовсім не щоб хвацькуватись. Просто оформлена я була на цю вищу посаду з 1-го грудня. Офіційно в трудовій. Маючи на той момент лиш диплом бакалавра. Брак вищої освіти не став перешкодою. Ба більше – саме завдяки роботі я пізнала так багато про логістику, комерцію, маркетингову політику, розмитнення, облік, купівлю валюти, кредиторську і дебіторську заборгованість та масу іншого. Неоціненний досвід. Жоден ВНЗ таким цікавезним штукам не вчить. Тому моя вам порада: ПРАЦЮЙТЕ. Це найкраща освіта.Якось в неті я натрапила на цю картинку. Дійсно чого по економіці тебе може навчити людина, яка не реалізувала це на практиці? На момент захисту диплому я стояла перед комісією маючи заробітню плату вищу, аніж особи які мене оцінювали. Ні, я не хизуюсь, і не вважаю що гроші найважливіше в житті, я зазначаю факт. Це не астрономічний, філологічний чи хореографічний факультет. Це – економічний, тут тобі 5 років тільки і говорять що про ГРОШІ, як вони крутяться, якими вони бувають, що вони – кінцева мета всієї діяльності, що все що ви робитимете зі своєю економічною освітою буде спрямоване на гроші і на отримання статків, та про максимізацію прибутків. Але не можуть про максимізацію прибутків говорити люди які не бачили навіть близько як воно робиться. Це – прірва між освітою та реальністю. І доки вона буде – дипломи з економічною освітою не матимуть ЖОДНОЇ цінності, радше навпаки – приноситимуть ШКОДУ, бо люди, що їх отримують думають, що вони щось знають. А при працевлаштуванні, коли вони бачать реальний стан речей вони розуміють власну нікчемність.
Щодо інших моментів захисту. На диво ми не накривали комісії шикарного столу. Сказали, що не треба, попросили на два дні (письмовий екзамен та захист) соку, цукерків та вазонків на кафедру. Обійшлось нам це по 100 грн з людини.
Були пропозиції деяких одногрупників, щоб разом святкувати випускний і завершення універу, однак ця ідея не мала успіху. Заочне – то цілком нетипова організація і хто там не вчився не зрозуміє. Половина – матусі в декреті і не можуть нікуди відлучитись, бо ні з ким дитину лишити, а інша половина працює в такому режимі, що нема як відлучитись. І те, що люди там постійно заклопотані і з браком часу – факт. Особисто мені слово “заочне” тепер асоціюється з роботою по телефону, їздою маршрутками з офісу в універ і назад, постійними відпрошуваннями і недосипаннями.
Та от – для мене вже все позаду. Зараз не хочу нічого крім як відірватись від буденності хоч на кілька днів та перепочити.
…В одній львівській кав’ярні-музеї фотоапаратів в меню написано “У наш час все існує заради того, щоб закінчитися фотографією”. То ось вам фото. Все закінчилось.
06.02.2015
Ольга Врублевська
div{float:left;margin-right:10px;}
div.wpmrec2x div.u > div:nth-child(3n){margin-right:0px;}
/*—>*/
.
Источник:
